Women Who Love Too Much (2024)

I think this book is a necessary to be read by all women not because we are in same situation with women mentioned in this book, but because the nature of all women is to be kind and pleasing others. Then we can understand how much kindness is logical in relationships. For me my mom is the God of kindness but even in our relationship I always ask her to be kind to herself first then others and I think this is the best and healthier way to connect others by a woman.

‎Women Who Love Too Much: When You Keep Wishing and Hoping He'll Change, Robin Norwood

Women Who Love Too Much is a self-help book by Robin Norwood published in 1985. Its premise, that women who get "mired in obsessive relationships" are to help themselves, was criticized by some feminist scholars.

تاریخ نخستین خوانش: روز چهارم ماه سپتامبر سال1999میلادی

عنوان: زنان شیفته؛ نویسنده: رابین نوروود؛ مترجم: مهدی قراچه داغی؛ مشخصات نشر تهران، ذهن آویز، سال1378، در175ص، شابک9649206914؛ چاپ سوم سال1380؛ چاپ چهارم سال1383؛ چاپ ششم سال1386؛ چاپ هفتم سال1388؛ چاپ بعدی، تهران، پیکان، سال1389؛ چاپ چهاردهم سال1394؛ موضوع روان درمانی گروهی، بهداشت روانی، عشق از نویسندگان ایالات متحده آمریکا - سده 20م

یک خودآموز برای از بین بردن مشکلات زنان در رابطه‌ با همسرشان است؛ اگر شما درگیر همسری هستید که فکر و ذکرتان را به خود مشغول کرده، بدانید که ریشه‌ های این مشغله ی ذهنی به جای عشق هراس بوده است؛ زنانی که بیش از حد تناسب محبت می‌کنند پر از هراس هستند، هراس از تنها شدن، هراس از اینکه کسی آنها را دوست نداشته باشد، هراس از اینکه ارزشمند نباشند، نادیده انگاشته شوند و فراموش گردند؛

تاریخ بهنگام رسانی 21/08/1399هجری خورشیدی؛ 22/08/1400هجری خورشیدی؛ ا. شربیانی

Yes, Women Who Love Too Much is the quintessential self-help book. It fits every stereotype given to this genre. That being written, I read this at a time when I needed the help and to understand relationships. It was after a particularly devastating relationship and I was in a dark place. I don't remember if anything impacted me when I read the book, but years later I find myself flashing back to it from time to time, remembering something small from the book and being able to make some sense of things or relate certain issues in the present back to the information that seeped through. There have been many "Ohhhhh...yeah, I remember reading that" moments for me.

It's not going to change your life or save you from falling into your darkest places, but it's a good book for women to read if only to understand certain patterns of behavior that either we, individually or collectively, put into our relationships. While I don't remember it to be preachy, it does a good job of explaining why we may do certain things and why we shouldn't.

Yes, it's kitschy and you might be embarrassed if someone sees that you're reading it, but I'd recommend this for all women.

changed my life.....again. My sister gave this to me, the first time i read it, I got mad. the second time I read it, I cried. the 3rd time I read it, I left my husband......but be warned, unless God changes you inside, if we don't learn from our past, we WILL repest it...in bad relationships...that's why i am single.

Honestly, this book allowed me to realize what I personally was(is) doing wrong in relationships. This book states how our childhood can affect our future relationships with partners and friends, stories from women with different traumas they've experienced in their life, the problems they encountered with their destructive partners, and the reasons why they are attracted to them.

I've dog-eared so many pages that I thought had very good key points to keep in mind.

I recommend this to all types of women who have discovered themselves in turbulent relationships with the same pattern of unhealthy, agonizing emotions. This book affirms us of our own self-worth, how to seek help and not be ashamed of loving too much, and how you can continue a healthy lifestyle of trying to make yourself happy first.

I hated the book, threw it in a corner, picked it up again and weeped until the end....

I have to be honest that in the span of 12 days of reading this book I have noticed a shift in my attitude -- I became irritable, more critical, maybe intolerant. That's definitely unpleasant, because the book reminded me so much of my sad adolescence.

My story is nowhere near as catastrophic as the incredible, inspirational stories shared in the book; but I'm from a broken family and my childhood/adolescence basically consisted of numerous memories of my parents quarreling and fighting. Reading Women Who Love Too Much has definitely opened my wounds that have already long been healed.

The reason why I bought this book, and why I got astonished and excited when I stumbled upon it, is because I've always thought I AM a woman who loves too much (as evidenced by my past relationship/s, ages ago). Although I fairly think I've gone a long way since and am fully recovered, at a young age I am in this process of loving myself, living life to the fullest. By doing this I know I'm taking baby steps towards preparing myself for the man I'll be with for the rest of my life, constantly thinking and living according to the principle that I am not a half waiting to be made whole.

And that's what this book is all about.

Sure, Robin Norwood's writing has reminded me of my previous painful life, but I closed the book with a smile on my face, because, as she said: "With understanding comes the opportunity for choice, so the greater your understanding, the greater our freedom of choice." I opened myself to whatever new ideas, knowledge and perspective this book has to offer. The more I learned, the more I knew, the more I understood, the more forgiving I had to do, the more I had to let go and accept... and that's the best part of reading the book -- it cracks you open, it compels you to stop, let go, live, love and accept yourself... first.

Thank you, Robin Norwood. Your unparalleled passion, expertise and experience will continue to educate and heal a lot of people, myself included.

Highly recommended!

Не у всіх жінок, яким зустрічалися холодні придурки, батьки були алкоголіками, наркоманами або емоційно недоступними. Не у всіх дітей алкоголіків і наркоманів особисте життя сповнене невдач. Я можу погодитися, що всі наші проблеми з дитинства, але говорити, що завжди в усьому винні батьки? Це не рівень поважної психологині, якою начебто є авторка. Більше нагадує логіку ледачого студента психфаку з непрофільного ВНЗ.

Так, почуття жінок у токсичних стосунках описані добре. Збудження, страх, залежність, страждання – все точно. Проблеми – зі спілкуванням, прийняттям рішень, самооцінкою – теж. Але поза тим авторка все зводить до якогось дуже поверхневого набору чинників, що навіть при перерахуванні звучать дивно. Вона покохала його, бо він був алкоголіком, як її батько / тому що потребував допомоги, як її мати / тому що був холодним, як дідусь. І... на цьому, власне, все. Ніякого фону або супутніх обставин. Чомусь Норвуд геть не бере до уваги момент соціального тиску; фізичної привабливості – припустімо, ви познайомилися з Крісом Гемсвортом – або тваринного потягу, що міг звести докупи ці невдалі пари; спільних інтересів; розуму, харизми, чарівності - усього того, чим людина притягує з першої секунди. Відсутності інших кандидатів, якщо йдеться про закриту громаду.

Нарешті, момент везіння/невезіння. Якою б сильною не була наша підсвідомість, ми ніколи заздалегідь не знаємо, ким виявиться людина, з якою ми вирішили зблизитися. Бо ми не екстрасенси, і бо хай що б нам не казали з дитинства, оце от "та ти сама притягнула" існує лише в уяві певних людей. В реальності ж якщо ви познайомилися не в кублі, де він галантно запропонував розділити доріжку кокаїну на двох, то жодних тривожних дзвіночків у перші дні, тижні, а інколи й місяці, вже точно не помітите. Так, у авторки в прикладах усе зовсім інакше і якраз більше нагадує приклад із кокаїном - і це теж бентежить. Ну не всі "погані хлопці" - це застряглі в борговій ямі алкоголіки і жононенависники. Серйозно. А що Норвуд скаже про тих дівчат, які зростали у звичайних сім'ях і зустрічали успішних та адекватних чоловіків, з якими в них - от же невдача - теж виходила фігня, а не стосунки? Знову буде шукати daddy issues і алкоголізм в обох сторін?

Чи все ж таки варто визнати, що психіка людини працює за складнішими принципами, і нерозумно йти протореною кліше доріжкою, потрібно в кожному випадку копати глибоко, дуже глибоко?

Повернуся до питання про везіння. Спочатку всі здаються одне одному ідеальними. Ми захоплено спілкуємося, зближуємося, але потім – велика лотерея. Або все продовжується не менш взаємно і чудово, або вам попалася жаба. І яким би алкоголіком – або, навпаки, зразком для наслідування – не був ваш батько, ви не відповідаєте за те, як вирішить до вас ставитися новий партнер. І якщо він не попросив у вас грошей на першому побаченні, ви ніяк не зможете дізнатися, що він альфонс (хоча, можливо, ви Пуаро і я не права). Можна картати себе, що вплуталися в провальні стосунки – особливо, якщо це не вперше – але брати на себе всю відповідальність, зводити все до "я сама такого обрала" і "мабуть, я просто люблю страждати" – вже не знаю, як Норвуд, а я думаю, що це лише черговий прояв тієї самої низької самооцінки. Говорячи за себе: не люблю страждати, але мені теж траплялися придурки. І було боляче. І ось який трюк: мене притягували в цих чоловіках не холодність, байдужість або згубні звички. Вони не нагадували мені батька і не були його підкр��сленим антиподом. Я відчувала інтерес через загальний імідж людини: її інтелект, гумор, оригінальність. Сексуальність та мужність. А внутрішні демони на те й внутрішні, що під час знайомства їх не розрізняєш - спочатку нічого не віщує біди. Ніколи. Крім доріжки кокаїну на двох, звісно.

Не згодна також із тим, що закохана жінка страждає, бо 1. це здається їй проявом справжнього кохання і 2. нав'язано медіа, як норма поведінки. Ні, ну в когось напевно так і є – за всіх розписуватися не буду. Але в більшості випадків страждаємо ми з найпростішої причини – тому що нам зробили боляче. Ти когось любиш, а ця людина зрадила/вдарила/пішла – ти страждаєш. Усе просто. До чого тут медіа, я не розумію. Якщо судити з художніх і документальних джерел, жінки ридали через мудацтво чоловіків рішуче в усіх періодах нашої історії незалежно від мови і культури. Втім, як і чоловіки ридали через жінок.

До речі, в книзі у якості терапії авторка радить почати спілкуватися з чоловіками, які викликають у тебе нудьгу. А також частіше молитися богу. Не жартую, таке там дійсно є і сказано не мимохідь.

Але гаразд, їдемо далі. Авторка також наполягає, що всі без винятку жінки, що кохають до нестями, схиблені на ідеї змінити свого чоловіка. Цікаво, а як у її світогляд вписуються ті, хто намагається змінити тільки саму себе, а чоловіка розсудливо залишають у спокої? Заради прихильності партнера люди завжди були ладні себе перекраювати, калічити, адаптувати під якийсь умовний ідеал. Вона начебто про такі приклади згадує, але потім сама ж себе обриває на півслові, повертаючись до рулонів тексту про "не намагайтеся його змінити".

Особливе місце в книжці посідають збори груп анонімних алкоголіків/со-алкоголіків/дітей алк��голіків/дружин алкоголіків/жертв алкоголіків (не перебільшую – це реальне перерахування з книжки). Автор пхає ці АА в усі розділи і називає відвідування таких груп головною панацеєю від усіх хвороб, і зокрема – ліками від нездорових стосунків, низької самооцінки та проблем із батьками. Туди ж додаємо товариство анонімних клептоманів і людей, які страждають на харчові розлади, – адже якщо ви натрапили на козла, значить, ви точно спилися, вкрали тампони в аптеці або розвинули в себе булімію. Вийти з нездорових стосунків НЕ клептоманом чи алкоголіком на думку автора здається неможливо.

Цікаво, що у всіх прикладах Норвуд ті жінки, які зі своїми баранами нібито устаканювали проблеми, потім самі ж починали псувати стосунки з партнером. Мовляв, ти страждаєш ще й тому, що жити з коханою людиною в мирі тобі й самій не хочеться. І ось знову - думка, яка стане попаданням у точку в дуже індивідуальному порядку, тут зведена в абсолют, узагальнена і по суті звинувачує жінок в усіх гріхах. Сама собі такого знайшла (треба було на першій секунді знайомства розрізнити, що він алкоголік!), сама кайфувала від страждань (кайфувала ж, так? так??), а потім коли все остаточно пішло по одному місцю – так це тобі просто нудно стало, от ти й саботувала стосунки!

Терапевт із 15-річним стажем, кажете?

Окей, авторка безумовно знає, як допомогти алкоголіку - і Вікіпедія вторить, що це її спеціалізація. Але здається це єдине, що Норвуд знає - і чомусь вставляє куди тільки може. Як у старому анекдоті про студента, який вивчив тільки білет про бліх, а йому трапилося запитання про жаб. "У жаб немає шерсті, але якби була, то були б і блохи. До речі, про бліх..."

Моя приятелька і ще кілька знайомих стверджують, що книга Норвуд змінила їхні погляди на багато речей, а також допомогла оговтатися після краху особистого життя. Та й судячи з відгуків на Goodreads, купа жінок вважають цю роботу дуже корисною і тримають як настільну.

Можливо, я просто не ЦА. Або занадто люблю чіплятися. Фіг його зна, але радити це чтиво можу тільки для здорового тренування критичного мислення. Або якщо ви живете з алкоголіком.

This book changed my life. I've never believed in self-help books, but this book is just unbelievable! It makes you feel as if someone just entered your mind, read every word and then put it down in a way that almost makes you shiver.

It's so perceptive, it's almost uncanny. If you are or ever have been in a relationship that's meant more pain than love, more tears than joy and more giving than what you're getting in return, this book is for you. It's the biggest wake up call you'll ever get. I cannot recommend it enough!

«Women Who Love Too Much»
Book by Robin Norwood
⠀
«Жінки, які кохають до нестями»
Робін Норвуд
⠀
Біль в грудях.
Метелики в животі.
Запаморочення.
Бажання доторків і близькості.
Шалені очікування.
⠀
Відчували?
⠀
Кохання чи хвороба?
⠀
Знайти себе в цій книзі страшно, але корисно.
⠀
Цитати:
⠀
«У ролі психотерапевта я свідомо намагаюся зрозуміти ставлення до життя мого нового клієнта за мізерними сигналами, але подібний процес (набагато менш свідомий) виникає також, коли зустрічаються двоє людей. Кожен намагається відповісти на певні питання про іншого, виходячи з тієї інформації, яка автоматично передається під час перших моментів зустрічі. Мовчазні запитання, що виникають у таких ситуаціях, звичайно є дуже простими:
«Чи маємо ми щось спільне?», «Чи отримаю я якусь користь від дружби з тобою?», «З тобою весело?».
Але часто постають інші питання, залежно від того, якими є ці двоє людей і чого вони прагнуть у житті. Кожна жінка, яка кохає до нестями, за раціональними, очевидними та практичними запитаннями приховує більш важливе, глибинне запитання, на яке вона щосили прагне знайти відповідь.
«Я тобі потрібна?» - потай питає жінка, яка кохає до нестями.
«Чи дбатимеш про мене й вирішуватимеш усі мої проблеми?» - мовчазно питає чоловік, який збирається зробити її своєю партнеркою.»
⠀
Анотація:
⠀
«Ви ладні бігти за коханим ген за обрій, навіть якщо партнеру це не потрібно? Вибачаєте чоловіку геть неприйнятні речі? Відчуваєте психологічний тиск, п��оте не можете відмовитися від стосунків? Ви кохаєте до нестями, і настав час це припинити! На жаль, кохання до нестями — це не романтика, хоч би як його не популяризували ЗМІ, маскультура ба навіть твори світової літератури. Це небезпечна хвороба, і що швидше ви почнете одужувати, то скоріше пізнаєте справжнє жіноче щастя. Ця книжка допоможе жінкам, які потерпають від кохання, докорінно змінити себе і своє життя. Скажіть НІ психологічній і фізичній залежності, бо ви гідні найкращого! Запам’ятайте: ви не можете змінити інших, проте можете змінитися самі.»
⠀
#примхливачитака

2.5⭐
يعني ايه الإفراط في الحب؟
يعني تختاري واحد عنده مشاكل الدنيا.. عليه قضية، مدمن، نصاب، بيعبد الكراسي. ممكن ولا حاجة مما سبق بس يكون بارد عاطفيا، بيجرحك، بيضربك، بيستغلك مادياً.
تحبيه جدا جدا وتتفاني في رعايته والتعاطف معه، وتقولي I can fix him
مش بس كده ده كمان إذا تقرب منك شخص سوي وبيحبك فعلا هتكرهيه وتشعري معاه بالملل.
طيب ايه اللي يوصل شخصية في جمالك، في حلاوتك، في شقاوتك أنها تتعلق بهذا الوغد!
الإجابة عند الكاتبة بأنها مشكلة في النشأة. تعرضتي لرفض من أحد الأبوين أو كليهما، أو أحدهم، أو كانوا مدمنين، أو تحملتي مسئولية في مرحلة مبكرة من عمرك. المهم أن الأسرة علمتك الحب بشكل خاطئ. الحب عندك أصبح مرادف للصراعات والهزيمة والنصر والمشاجرات. الحب عندك ما هو إلا تحمل مسئولية الطرف الآخر وتقديم العون له بدون انتظار مقابل، وبعدها يصبح السعي لتغييره هو محور حياتك.
ولا يوجد حل إلا العلاج السلوكي ومجموعات الدعم.

الفكرة تمام وشرحها كان رائع. لكن يعيب الكتاب
• التطويل الزائد جدا. كلام بحذافيره تكرر في الفصول، ونماذج لسيدات كلهم تقريبا نفس الظروف منسوخة من بعض ماعدا واحدة كانت عندها مشكلة اعتداء جنسي وهي طفلة من والدها فكانت إلى جانب الإفراط في الحب عندها مشكلة في العلاقة مع شريكها. هي مش عارفة تقرب ومش عارفة تبعد، عاوزة تساعده في شكل الصداقة فقط برغم الحب.
• كمان فكرة أن الحالة دي خاصة بالسيدات فقط والرجال لا، غير صحيحة بشكل كامل واعتقد ان توجيهه للسيدات فقط كان لغرض المبيعات.
• المشكلات المعروضة تخص المجتمع الغربي
مشاكل إدمان الكحوليات، نظرية عن الإنجذاب الجنسي تجاه أحد الوالدين، حتى طرق العلاج مختلفة عننا.

في النهاية هل الكتاب ده معفن ومحدش يقراه؟
لأ، كان مفيد في بعض نقاطه لكن في رأيي عرض الأفكار وتناولها لم يكن الأفضل وكان ممل أحيانا. فإذا كنتي شايفة العيوب السابقة شئ عادي والفكرة تستحق ابدأي على بركة الله.

I found the first chapter really interesting, but the rest was a series of incredibly repetitive case studies that were incredibly dull. I got the point from the first chapter and there didn't seem to be much reason to keep reading it after that.

Перш ніж ви візьметеся за цю книжку, вам варто знати кілька речей. Її авторка Робін Норвуд — знана у світі і дуже досвідчена психотерапевтка, яка спеціалізується на проблемах залежності, співзалежності, компульсивного переїдання і нездорових моделях любовних стосунків. За роки практики вона назбирала десятки, якщо не сотні історій — і деякі із них вона розповість у цій книжці. А ще вона розвінчає міфи про шалене кохання і розповість, чому кохати надто сильно шкідливо не лише для того, хто кохає, а й для того, на кого це почуття спрямоване.

У Мережі час від часу виринають міфи про те, що любов нібито внесена ВООЗ до реєстру психічних захворювань. Робін Норвуд до такого категоричного твердження не звертається. Натомість стверджує: кохання до нестями — це справді хвороблива залежність, яка зростає на родючому ґрунті дитячих травм жінок (і, рідше, чоловіків), які виросли у дисфункційних родинах. Симптомів у цієї хвороби є кілька. Якщо ви надміру піклуєтеся про чоловіків, яким ваша турбота не настільки вже й потрібна, якщо ви нав’язуєте своє товариство і свої почуття — або навпаки готові сидіти і чекати, радіючи навіть крихтам уваги і тепла від чоловіків, якщо ви так боїтеся бути покинутою, що готові на все, щоб втримати його, якщо ви берете на себе більше половини відповідальності за в��е, що відбувається у ваших стосунках, якщо ви не вірите, що гідні щастя — і якщо усе це (і ряд інших «якщо») про вас, ви — жінка, закохана до нестями. Це погана новина. А хороша новина полягає у тому, що цю хворобу чи залежність можна вилікувати.

Авторка детально розповідає про причини цього явища. До речі, окрім впливу родину велике значення мають література і кіно, які переважно пропонують нам модель нездорових стосунків як єдино правильну і «романтичну». Усе ця жертовність заради кохання, готовність знехтувати своїм благополуччям, часом, освітою, здоров’ям, гідністю, аби врятувати ЙОГО — усе це абсолютно нездорові, на думку авторки, речі.

По-перше, переконана Робін Норвуд, ви не можете змінити інших у жодному разі. Зате ви можете змінитися самі. І це гарантія того, що стосунки, якими ви незадоволені, теж зміняться: вони або розваляться, або зміцніють. Але точно не лишаться такими ж незручними, як досі. По-друге, щоб збудувати здорові стосунки із чоловіками, треба спершу збудувати їх із собою. Бо всі ці пошуки страждань, метання від одного покидька до іншого, вся ця неусвідомлена потреба драми і нестабільності — усе це від внутрішньої порожнечі, яка потребує заповнення. Тому авторка радить жінкам: дбайте про себе, спрямовуйте енергію на те, щоб покращити своє життя, а не змінити чиєсь, проблеми чоловіка (навіть коли це законний муж) — це його проблеми, і йому ж буде ліпше і корисніше, якщо він вирішуватиме їх сам.

Насправді, це досить скорочений і спрощений виклад головних меседжів книжки. Бо авторка проходиться по «коханню до нестями» дуже детально — показує різні його варіанти, різні приклади дисфункційних родин, з яких усе почалося. І формулює 10 необхідних для одужання кроків — одразу попереджаючи, що процес цей досить довгий і болісний, але дієвий.

Читання цієї книжки викливає дуже різні реакції. Спочатку ти, як той медик-першокурсних, перетворюєшся на іпохондрика і шукаєш ознаки хвороби у себе. І — за моїми спостереженнями — дуже багато жінок їх можуть справді у себе виявити. Потім тобі хочеться подискутувати з авторкою. Не посперечетися, а задати їй кілька питань і уточнень (поява такого бажання для мене автоматично є ознакою хорошого нон-фікшну). Потім ти розумієш, що якісь поради Робін Норвуд тобі точно треба застосувати у власному житті, бо вони прості, зрозумілі і надихають на позитивні зміни.

Можливо, це звучатиме надто пафосно, але я б сказала, що ця книга — мастрід для усіх юних дівчат, які тільки починають будувати стосунки, а також для жінок, у яких стосунки чомусь складаються «не так». Мені здається, що, вчасно прочитана, вона може вберегти від численних «помилок молодості» і нездорових стосунків, а в перспективі — від епізодів сімейного насильства, поламаних життів, фізичних і моральних травм.

Non è un libro facile da leggere e se ci sono delle resistenze nella lettura, questo vuol dire che la probabilità di essere una delle donne che amano troppo è alta.
Un libro che richiede di essere letto con calma, che fa riflettere e piangere quando la risonanza delle storie lette è troppo forte.
Un libro che non si limita a mostrare i sintomi di questa malattia, perché amare troppo non è altro che questo: una malattia psichica cronica degenerativa, da cui si può guarire se si riconoscono i sintomi.
Un libro che propone un percorso di guarigione.
Dall'amare troppo si può guarire, imparando ad amare davvero, senza difese, senza strategie auto protettive.
Perché se l'amore è malsano, negazione del vero amore, può uccidere; l'amore vero guarisce e libera da ogni paura per aprirsi alla gioia e alla gioia piena.

I am not a fan of self-help books generally speaking, so when a friend who'd been in a situation similar to mine suggested I read this book, I blew it off for almost a year. I was pretty sure I'd be too busy rolling my eyes at it to actually absorb anything written on the page. As it turns out, this book spurred me to take a long look at myself and the choices I'd made- both healthy and un- and to ask myself a lot of questions I hadn't thought to ask myself in a very long time, if ever.

Ако имате приятелка, която е нещастна във връзките си, винаги избира неподходящи мъже или предпочита да е с някого, но не и сама, или ако всичко това се отнася и за вас - бих ви препоръчала тази книга.
Видях я захвърлена в една книжарница, розовата корица ми прониза ретината, а като видях и заглавието - нямаше как трябваше да видя за какво иде реч. Подходих скептично.
Познах се - прецаквала съм връзки заради желанието си да контролирам ситуацията или защото съм давала повече, отколкото е трябвало. Основната идея в книгата е, че нашите родители и взаимоотношенията в семейството са причината да не можем да изградим качествена връзка, когато вече и ние сме зрели хора. Родителите нанасят непоправими емоционални щети на децата си, че вече и аз се чудя възможно ли е да си добър родител или просто трябва да бъдеш по-малко лош. Или какво всъщност значи да си добър родител...
Аз съм доста емоционално повреден човек, голяма част от описаните ситуации са ми се случвали и благодарение на книгата направих връзка с неща от детството си, примерно - винаги са ми се карали, ако плача и като цяло изразяването на чувства не беше приемливо. В следствие на това, аз рядко изразявам чувствата си и сега - заради страх от отхвърляне. Всеки носи своя емоционален багаж, работата е там, че не трябва да го натоварим на човека, с когото сме, а да направим така че да не ни тежи толкова. Има доста хубави мисли изразени в книгата като това че да опознаеш и да бъдеш опознат може да е много по-вълнуващо, от това да бъдеш просто възбуден (за връзките, които се крепят само на секс). Беше ми особено любопитно да прочета главата "Красавицата и звяра", защото това ми е любимото детско филмче, а там анализират как може да бъде интерпретирана приказката. На мен ми харесва, защото Звярът е силен, мъжествен, смел и в същото време е мил, нежен и внимателен с Бел, а тя се влюбва в него въпреки това че е звяр. За мен - перфектната любовна история. В книгата обаче е представена от друга гледна точка - Бел променя Звяра благодарение на своята любов, т.е. мислим си, че ако обичаме някого достатъчно, той ще се промени и ще стане, човекът, когото сме си представяли. Разбира се, никога не става така.

عندما نجد امرأة تقع في حب رجل مؤذي وهي علي معرفة تقع في الحب الجنون حتي نشعر بالغرابة فكيف يحب أحد شخص غير مناسب
فلا داعي للشعور بالغرابه أبدا بعد قراءة هذا الكتاب الممتع
ومع انتشار هذا الأمر الذي أطلقت عليه الكاتبه ظاهرة الإدمان العاطفي أو الإفراط في الحب
لماذا تحب النساء هكذا ؟ كيف تتعامل مع الرجل وكيف يعاملها ؟! وعلاج هذه الحالة
الكتاب ممتاز فهو في صورة جلسه علاجيه لنساء تعاني من الإدمان العاطفي وكيف تخلصت منه ...

Very insightful book. I appreciated the ideas that you cannot change your partner, you only can change yourself. When you focus on all of your partner's "flaws" and think that if they change you will be happy, you are using that as an excuse not to address your own problems. Also that being "selfless" can be a form of manipulation. There is definitely truth in that if we focus on ourselves and strive to be better and give less focus on our partner's issues by trying to control or change them, that leads to a healthier life and a healthier relationship dynamic.

I would agree with those who stated they found the book to be repetitive.
A sad fact because in my mind the subject at hand is even more current nowadays than it was some 30 years ago when the book was first published.
My thought is that perhaps repetitiveness was precisely the point in order to help the reader re-wire their brain structures and form other thoughts and habits about themselves and relationships in general? I could be wrong of course.
As virtually the same story was re-told or re-imagined several more times throughout the book it almost read a bit like fiction and boredom settled in, often forcing me to re-read several paragraphs and only then stumbling upon a key sentence or phrase I had needed to comprehend the specific point of this chapter or this person/character in the book.

Although the book carries an important message, it does get lost along the lamentations of the author's patients, as well as her own descriptions and interpretations of what said women had shared with her.
Personally I would have wished for shorter chapters, going through cases briefly only and focusing mainly on keywords to remind yourself a) what is happening in the relationship b) how to apply what you learned in this book in real life. And it's strange because the author started that way, with a checklist outlining fifteen recurring issues in this type of relationship and among this type person that "loves too much." Unfortunately that concept was later abandoned though I'm not certain why.

The book was written for the layman, so there aren't clinical terms being used or overused, which I could imagine is part of the book's continued success after about three decades on the market.
A chapter focusing on possible neurodiversities making people more prone to develop this syndrome of “loving too much,” and explaining the chemical co*cktail in the brain whenever one lives through a “high” phase of obsession in a loveless relationship would have been welcome, fun and if you ask me necessary though.

So while I like this book there are a few too many flaws that irk me and that seem like somewhat of an oversight, and paired with the fact that the writing style varies quite drastically in quality, I can only award this one 2.5 stars, rounded up to 3.

Мисля, че към книгите тип приложна психология трябва до се подхожда доста внимателно и само ако можеш да отсееш зърното от плявата. Не бих погледнала тази книга, ако не ми я бяха изрично препоръчали.
Хареса ми, че обяснява моделите на "прекомерно обичане' с примери. На мен беше полезна, защото нарича нещата с истинските им имена- нещо което е важно за такъв тип книги.

Дуже хороша книжка, причому корисна незалежно від того чи перебуваєте ви в стосунках чи ні. Безвідносно до вашого сімейного стану, вона може дати можливість подивитися на себе та своє життя трішечки інакше, проаналізувати свої стосунки з оточуючими людьми, та навчитися краще турбуватися про себе. Корисна книжка, шкода, що не потрабпила мені до рук раніше.

3.45 ⭐

Книгата като цяло е хубава, дава интересна перспектива за поведението от психологическа гледна точка, но има много повторения, а и с някои неща не съм особено съгласна. Например, абсурдно е да се твърди, че момиче, което е проявило отговорност и самостоятелност в детството си( заради слабостите на родителите си), може да стане жертва на дисфункционални взаимоотношения с мъжете, проявявайки себеотрицание и прекомерна загриженост във връзката си. За мен лично няма такава взаимовръзка. Като цяло е факт, че липсата на любов и одобрение, от които детето има нужда, може да се превърне в ниска самооценка, неувереност, страх от изоставяне, което само по себе си отприщва един механизъм на потискане на собствената си същност за сметка на другия и компромиси със себе си. Изобщо, много може да се говори по темата, и всичко е толкова индивидуално, че не може да се сложи в рамка. Примерите, дадени в книгата, не са общовалидни, защото има много нюанси. В основата на едни хармонични отношения обаче, има значение на първо място един човек да приема и обича себе си и да не използва партньора си като компенсаторен механизъм, който да запълва някакви вътрешни пукнатини.
Самата авторка насочва към същите изводи.
Робин Норууд е на първо място психотерапевт и е специализирала в областта на зависимостите и проблематичните връзки. И историите, които споделя са част от нейната практика.
В описаните случаи ми направи впечатление, че тези жени са привлечени от партньори, които имат нужда от тях. И така те се чувстват полезни, и не само това, но и привлечени от зависимостта на партньорите им към самите тях, като вид гаранция, че те ще бъдат с тях и няма да ги изоставят. Всичко това е обусловено от техния емоционален дефицит в детството. На друг план излиза психологическата необходимост да се вживеят в ролята на спасителки и стремежа да променят партньора си уж към по- добро. Дефакто обаче, когато те изпълнят ролята си, и в случай, че постигнат целта си, те загубват интерес и се изпълват с неудовлетвореност. И така отново влизат в порочния кръг на своята счупена психо- емоционална зависимост. В края на книгата има насоки как една "твърде много обичаща жена" да се справи със слабостите и да излезе от порочния кръг на пагубните взаимоотношения. Естествено, тези съвети не са панацея, защото човек сам трябва да стигне до момента на осъзнаване, но определено може да помогне да се види отстрани и да положи усилие за промяна.

Всъщност тази книга не е само за жените, въпреки че женската част са целевата група, тъй като те по- често влизат в ролята на "прекалено обичащите", по- скоро от вътрешната ��еобходимост да бъдат обичани. Беше интересна и мъжката гледна точка в отношенията им с "жени, които обичат твърде много".
Огънят обаче може да направи човек по- силен, може и да го огъне. А в тези истории се разказва именно за тези случаи- на вътрешно огъване и пречупване.
Темата за взаимоотношенията е наистина сложна. В нея няма правилно и грешно. Има значение единствено как се чувства самия човек и дали компромисите, които прави, го ощетяват и отнемат от неговата вътрешна хармония.
( мале как се отплеснах във философстване 🙂)
Книгата наистина може да е полезна, защото дава различна перспектива и провокира към вглеждане в самия себе си.

4,5⭐
Pentru început, nu este vorba despre o carte plângacioasă de dragoste, ceea ce puteți gândi la prima vederea a denumirii. ,,Femei care iubesc prea mult", e un roman psihologic, ce prezintă fără frică dramele tuturor femeilor care se plasează mereu pe ultimul loc, oferind pozițiile din față altora (partenerului, prietenilor, familiei). Anunț preventiv că nu am citit această lucrare pentru că mă aflu și eu în această ipostază. Dimpotrivă, purul interes pentru a descoperi o latură a gândirii genului femenin m-a îndemnat să o studiez.

De menționat este faptul că cartea e alcătuită din mai multe studii de caz asupra femeilor și relaționării lor cu alți oameni. Autoarea, Robin Norwood, încearcă să descoase fiecare caz în parte pentru a ajunge la geneza problemelor, care, negreșit, se găsește în copilăria clientelor sale. Ea pune accent pe faptul că o femeie nu ajunge să iubească prea mult întâmplător. Rădăcinile dependenței relaționale și afective se găsesc în familia disfuncțională în care aceasta a crescut: abuzivă, cu un părinte, sau ambii alcoolici, dependenți fizic, absenți, frustrați, dezinteresați sau cu lipsă de dragoste și afecțiune. Aceste condiții nesănătoase se răsfrâng mai apoi involuntar asupra mentalității și alegerilor luate de copilă în adolescență și, mai apoi, pe parcursul întregii vieți, astfel ajungând să-și aleagă parteneri de viață asemănători cu părinții săi pentru a nu-și schimba mediul familiar.

Ei bine, aici sunt oferite nu numai situațiile propriu zise de dragoste toxică și distructivă, dar și metodele de soluționare și recuperare emoțională. Citind, veți învăța cum să nu mai iubiți prea mult și veți deveni o femeie sănătoasă, încrezută în sine și fericită.

E prima carte de acest gen care are un impact asupra mea. Cumpărată inițială pentru a fi făcută cadou (titlul era prea siropos pentru ceva ce as fi citit eu), cartea asta mi a oferit răspunsuri (!!!) și mi a schimbat cumva perspectivele, ceea ce mi se pare incredibil. Este scrisă intr un stil lejer, astfel ca se citește ușor. Am recomandat o prietenelor mele și o recomand oricui, măcar pentru a-i înțelege pe alții, dacă nu pe noi înșine. :)

Ok, no soy fan de los libros de autoayuda. Incluso, me burlo un poco de ellos. Sin embargo, "Las mujeres que aman demasiado" no es el típico libro optimista de marketing. Existe una crítica al modelo amatorio heterosexual y como afecta a las mujeres desde la psicología y a nivel social. Me gusta que se centre en las mujeres y la escritura del libro sea simple y empática. Eso genera una cercanía especial. Sobre todo cuando agrega relatos e historias de sus propias pacientes. Una deja de sentirse sola y puede encontrarse con otras mujeres aunque sea a través de las letras.

Lamentablemente, si hay partes muy repetitivas. Además, a veces tiende a ser un libro muy "heterosexual" y algo conservador. Por lo que no sé si catalogarlo como una obra feminista. De todas formas, el objeto de estudio de la escritora son mujeres que se enamoran de hombres y repiten patrones tóxicos. Por lo que, el libro está muy bien logrado y fundamentado en sus 200 páginas.

Me gustaría recomendárselo a todas las mujeres que conozco. A las que aún no saben que están en relaciones tóxicas como quiénes están en proceso de sanación. Es un buen libro para entender qué nos sucede o entender a otras mujeres que sufren dependencia emocional y cargan con historias familiares disfuncionales (hermanas, madres, tías, amigas, etc). Me sentí muy acompañada y entendida. Gracias a este libro retomé terapia.

Parte benino, finisce male. Si potrebbe dire molto su questo saggio, che mi è parso molto riduttivo e rigido. L'autrice sfrutta casi limite per avvalorare la sua tesi principali, cioè che le donne (e qualche uomo) ricercano relazioni abusive perché cresciute in un ambiente familiare tossico. Non sono certo una terapeuta, ed è vero che i rapporti familiari possono distruggerci, ma individuare questa come l'unica causa mi sembra semplicistico. Dove finiscono le persone che hanno avuto un'infanzia normale e si ritrovano comunque in una relazione abusiva?
Per non parlare dell'eteronormatività, degli orientamenti sessuali indicati come "devianze", dalla libertà sessuale giudicata sempre in modo negativo.
Insomma, un saggio che è invecchiato proprio male.

I am all for learning about yourself, even reading one of Oprah's self help books once in a while but this was awful. If you are going to read a book about codependency or women who need to respect themselves more, I would not suggest this one.

If you've ever described yourself or someone you know as a "serial monogamist" or have noticed that most your partners fit into a pattern of “difficult men”, read this book. I had heard about relationship addiction in passing but never took it seriously before reading Robin Norwood's book. It is a serious condition that can have as much potential to negatively affect a person's life as any controlled substance. I appreciated Norwood's analysis of attitudes about love and man-woman relationships often prevent people from getting help because this kind of destructive, painful, dysfunctional love is what "true love" or "being a good wife/girlfriend/daughter/mother" is all about. Most media that we are exposed to reinforce this misperception and have done so for centuries across many cultures. The setting and characters may be different, but the lesson always boils down to, "being a woman in love is being a woman in pain." What was really eye-opening for me was when Norwood explained the connection between caring and control. That women who are addicted to relationships often use their desire to help their significant other to control their behavior. Of course, this is set up for disaster and heart ache, but women keep repeating this sick pattern over and over.

I learned the most from the first and last quarters of the book, but would have appreciated more attention to recovery than the repetitive anecdotes from women who suffer with addiction. This book is a "classic" for sure and the subject is still very relevant, but I thought it still has a very 80's vibe. The anecdotes from women who suffer from relationship addiction were helpful, but after reading so many depressing, cyclical stories I decided I needed to skim, or skip over some of them because they didn't really apply to what I was interested in taking away from this book. I think if the anecdotes were condensed more (it took up over two-thirds of the book in my estimation) I feel like I could have enjoyed it better, some of these stories were very difficult for me to read at one time.

Wow, this book basically sums up the story of my life and relationships! I had always wondered where I kept going wrong, as to care is to do the right things, right? Well, yes, it is good to care, it is good to love, but how do you know that you are caring in the right way, loving in the right way? Do any of us even know what love is?

This book teaches that love shouldn't be about suffering, no matter what overly-popular television programmes and movies would like to tell us, but should be about a mutual caring and respect, and one that doesn't leave us feeling forced to smother another in our attempts to "help" them, make them better.

I have always found myself drawn to relationships where I have felt that I have needed to be the "carer". This hasn't, in my mind, been because I've necessarily been drawn to bad people, like some people are, but partly because I don't feel like I'm useful, or needed, if I can't fulfill a role where I can show that I care. Wouldn't I just be abandoned if I can't give everything? What if I'm not good enough?

Of course, a lot of it stems down to self-esteem, which I know I've been lacking in, until recently. It doesn't necessarily mean that my choices have changed as my confidence has grown, but my willingness to put up with certain behaviour has!

I truly do recommend this book for any woman (or man, even) who has found themselves cycling through relationships and never seeming to be able to get it "right". It has helped me a lot in understanding my behaviour, both now and in the past.

Este libro supuso una revolución cuando se publicó, hace más de 30 años, por tratar las relaciones de pareja que hoy llamamos tóxicas desde un punto de vista similar al del tratamiento para las adicciones. Cuenta con muchos testimonios de mujeres y con la guía para evitar caer en relaciones de celos, violencia, etc. Me han gustado muchas partes del libro, creo que por desgracia siguen vigentes hoy en día, pero es cierto que otras me han parecido ya superadas (la diferencia con el contexto EEUU años 70-80 hace que algunas de las historias nos queden muy lejos leyéndolo hoy en día).